Чкаловська громада

Запорізька область, Мелітопольський район

Війну закінчив у Берліні

Дата: 04.05.2020 10:26
Кількість переглядів: 247

Минуле знову повертається до нас через роки й десятиліття, щоб нагадати про тих, хто не зламався під ворожим тиском, не скорився, не зрадив, а головне: вірив у дорогу перемогу, заради якої воїни пройшли крізь усі кола пекла. Серед моїх односельців було багато хоробрих захисників Вітчизни. Чому дієслово вживаю у минулому часі? А все тому, що багатьох із них забрала кістлява уже в мирний час, може, комусь далися взнаки набуті травми на війні або просто «ніхто не вічний, ніщо не вічне…».

Шкіндер Микола Полікарпович народився грудні 1918 року у селі Чкалове (Гаврилівка). Рано пішов працювати, пережив лихоліття голодомору, згодом вивчився на шофера і продовжив свій трудовий шлях у колгоспі. У 1939 році його призвали до лав армії. Ніс строкову службу водієм колісних машин у 100-й окремій автороті 680-го стрілецького полку. Перше бойове хрещення отримав у 1941 році біля міста Калюс. Саме тут, на березі річки Дністер, наші війська вели кровопролитні бої з нацистськими загарбниками. «Та коли ж цьому буде кінець?»— стискались кулаки і хо­тілося зубами вгризтися у землю і не відступати далі ні на крок. Цією ме­жею стали Дон і Волга.

Довелося відступати вглиб країни і по рідній Веселівщині. З дозволу командира роти Микола Полікарпович провідав свою родину – коротка, але така щаслива мить.

Сталінградська битва. Вона закарбувалася у пам'яті ветерана назавжди. Про неї Микола Полікарпович завжди згадував під час зустрічей з учнями нашої школи. Як під шквальним вогнем підвозив боєприпаси на лінію вогню, як не спав по декілька діб, як втрачав своїх товаришів. За проявлену мужність під час Сталінградської битви  Шкіндера М.П. нагородили медаллю «За оборону Сталінграда» та значком «Отличный шофер».

В одній із ключових битв Другої світової війни, Орловській наступальній операції, Микола Полікарпович забезпечив безперебійне постачання боєприпасів на лінію вогню. Наказом по 680-му стрілецькому полку нашого земляка відзначили орденом Червоної Зірки. Потім брав участь у визволенні Прибалтики, Білорусії, Польщі, Східної Пруссії.

       Микола Полікарпович згадував і про нелегкі бої в районі Берліна. Місто було близько, але наші частини обхідним маневром рушили до річки Ельби, де в 20-х числах квітня 1945 року зустрілися з союзниками. Ця зустріч була хвилюючою, радісною. Всі плакали, обіймалися, обмінювалися пам'ятними подарунками. Проте німці чинили ще шалений опір і не віддавали Берлін. Частину, в якій служив наш земляк,  перекинули в саме пекло баталій. Все навкруги горіло, земля дрижала від залпів тисяч гармат та вибухів бомб. І ось, нарешті, майже півмільйонна армія відбірних військ СС здалася, а зруйнований і переможений Берлін капітулював!

Єфрейтор Шкіндер М.П. під час бойових операцій неодноразово проявляв мужність і хоробрість, за що був нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За взяття Кенісберга», «За звільнення Праги», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною», грамотами Верховного Головнокомандування.

Після демобілізації, у 1946 році, повернувся додому. Важко працював, адже після війни  треба було відбудовувати не тільки народне господарство, а й свою оселю, свій двір. Був відомою та шанованою людиною в районі. В одній з подяк «За довголітню і бездоганну працю» є такі слова: «Шановний Миколо Полікарповичу! В нашому колективі Вас цінують за високу професійну майстерність, працелюбність, ініціативність. За відмінне знання справи, чуйне ставлення до товаришів. Ви заслужили велику повагу всіх, кому довелось з Вами працювати протягом багатьох років». Я вважаю, що це не просто слова офіційного документу, а прояв щирого відношення до людини праці.

У 1951 році за свою сумлінну працю комбайнер Шкіндер М.П. отримав високу нагороду – Орден Леніна. Про трудові досягнення механізатора згадується у першому і другому виданнях «Історії міст і сіл України».

Час швидко спливає. Сьогодні вже немає серед живих ні Шкіндера М.П., ні наших земляків – ветеранів війни, але ми завжди будемо пам’ятати про них,  і цю пам’ять передамо у спадщину своїм дітям.

 

Лариса АДАМЯН,

 вчитель історії КЗ «Чкаловська ЗОШ І-ІІІ ступенів»

 

 



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора