Звіти про звернення
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ЗВЕРНЕНЬ ГРОМАДЯН ТА ЇХ ВПЛИВ НА ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Звернення громадян є одним із засобів захисту їх прав та законних інтересів. Це право закріплено основним законом держави. У статті 40 Конституції України зазначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Право на звернення є абсолютним, невідчужуваним правом громадянина і не може бути обмежено. По-перше, шляхом звернення громадяни реалізують свої права і законні інтереси; по-друге, звернення виступають ефективним засобом відновлення порушених прав громадян, засобом захисту цих прав; по-третє, звернення є найважливішим джерелом інформації, потрібним органам державної влади, місцевого самоврядування, громадським формуванням для вирішення питань державного і суспільного життя, інакше кажучи, звернення виступають однією з форм участі у вирішенні державних та суспільних справ, і насамкінець, одним із засобів запобігання правопорушенням.
Історично право на звернення вперше було передбачено законодавством французької революції, його називали правом скарги. З юридичної точки зору право скарги означало, що 1) саме право скарги є логічним і необхідним доповненням інших матеріальних суб’єктивних прав громадян; 2) кожний громадянин має право не бути жертвою свавільного рішення зі сторони посадових осіб і має право оскаржити їх незаконні дії; 3) означало гарантію, що скаржник не буде переслідуватися.
Зробившись суб’єктивним правом, право скарги дало поштовх до виникнення у ХІХ столітті у країнах Західної Європи адміністративної юстиції – особливого виду судової діяльності, пов’язаного з захистом прав громадян за його скаргою від необґрунтованих дій адміністрації. У Росії та Україні право скарги, як суб’єктивне право, було закріплено у законодавстві у другій половині ХІХ століття. Головною віхою у історії радянського законодавства про скарги було: постанова VI Всеросійського надзвичайного з’їзду Ради від 10 листопада 1918 року «Про чітке дотримання законів», проголошує право кожного громадянина оскаржити дії будь-якої посадової особи, Указ Президіума Верховної Ради СРСР від 12.04.1968 р. «Про порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг»; стаття 58 Конституції СРСР, яка закріплювала право громадян оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів; Закон СРСР від 30.06.1987 р. «Про порядок оскарження у суді неправомірних дій посадових осіб, утискаючих права громадян» і Закон СРСР від 02.11.1989 р. «Про порядок оскарження в суд неправомірних дій органів державного управління і посадових осіб, утискаючих права громадян».
Необхідно відмітити, що радянське законодавство про скарги громадян було націлено (особливо до середини 50-х років) не стільки на захист прав та інтересів радянських громадян, скільки на забезпечення ефективного контролю за апаратом державного управління. Дана тенденція проявлялась також у тому, що партійна і державна влада заохочували написання анонімних скарг і заяв. Інша риса, яка характеризувала радянське законодавство про скарги громадян, полягала в тому, що до 1987 р. громадяни мали право на судову скаргу лише у тих випадках, які вказано в Законі. Закон СРСР від 30.06.1987 р. закріпив право громадян оскаржувати в суді будь-які неправомірні дії посадових осіб, а Закон від 02.11.1989 р. розповсюдив дане право на колегіальні рішення.
Слід зазначити, що порядок розгляду скарг та заяв громадян, який існував раніше, суттєво обмежував їх участь у відповідних провадженнях, позбавляв зацікавлених осіб можливості здійснювати контроль за діяльністю посадової особи чи державного органу щодо забезпечення всебічного та неупередженого вирішення звернень. Прийнятий 02 жовтня 1996 року Закон України „Про звернення громадян" (із змінами та доповненнями) регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією права вносити в органи державної влади, об’єднання громадян, відповідно до їхнього статуту, пропозиції про поліпшення їхньої діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Він забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів, відновлення їх у разі порушення.
Завдяки правовій основі скарга як соціальна категорія набуває якості правового засобу на ряду з іншими засобами держави, за допомогою яких здійснюється контроль за роботою особового складу державного апарату. Тільки на відміну від інших засобів даний засіб може використовуватися конкретним громадянином, і, в першу чергу, - в особистих інтересах.
У юридичній літературі, яка присвячена дослідженням права скарги, виділяються в основному дві виконувані скаргою функції. По-перше, за допомогою права скарги громадяни отримують можливість захищати свої законні права і інтереси проти будь-якого адміністративного свавілля. Функція відновлення особистих прав громадян – важлива функція скарги, яка перетворює її в унікальну і універсальну зброю самозахисту громадян. У конфліктній ситуації право оскаржити дії посадової особи виявляється для громадянина фактором, який стабілізує його положення, зброєю відновлення справедливості, яка надає йому можливість вирішити спір на свою користь, якщо правда і закон на його боці. По-друге, скарги громадян є важливим фактором удосконалення роботи всього державного апарату і вироблення правильних законодавчих актів. Аналіз скарг допомагає органам управління здійснювати більш тісний зв’язок з громадянами. Однак скарга виконує ще одну функцію – функцію притягнення посадової особи до відповідальності самим громадянином, суб’єктивні права якого порушено. Скарга містить у собі негативну оцінку дій посадової особи, причому ця оцінка відкрито адресована компетентному органу, а через нього – посадовій особі.
Забезпечення всебічного розгляду звернень громадян, порушених у них проблем, оперативне їх вирішення, задоволення законних прав та інтересів громадян є на сучасному етапі одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування, відповідальним обов’язком їх посадових і службових осіб, фактором забезпечення суспільно-політичної та економічної стабільності в державі.
Україна є демократичною, соціальною та правовою державою. Це передбачає тісний зв’язок індивідуума (людини і громадянина) та держави, який, як правило, забезпечується зверненням громадянина і відповідним реагуванням державних органів на це звернення.
Тому слід пам’ятати, що від стану розгляду звернень громадян залежить стан реформування та демократизації суспільства, добробут народу, авторитет державної влади.
Рівень роботи посадових та службових осіб із зверненнями громадян має розглядатися як важливий критерій оцінки їх професійного рівня, відповідності займаній посаді, а також просування таких осіб по службі.
