Чкаловська громада

Запорізька область, Мелітопольський район

Палає пам`яті свіча

Дата: 24.11.2018 15:53
Кількість переглядів: 1030

 

День па?м'яті жертв голодомо?рів — щорічний національний пам'ятний день в Україні, що припадає на четверту суботу листопада.

Традиційно в цей день громадяни відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам'ятників жертвам голодоморів в Україні. У церемоніальних заходах біля Меморіального знаку «Свічка пам'яті» в Києві також беруть участь перші особи держави, керівники іноземних країн, парламентів та міжнародних організацій, урядовці з різних країн, дипломати, представники релігійних конфесій, регіональні делегації, громадські і культурні діячі, свідки Великого Голоду.

О 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам'ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку в своєму вікні.

Цей день запроваджений згідно з указом Президента України Леоніда Кучми № 1310/98 від 26 листопада 1998 року як «День пам'яті жертв голодоморів». Указом Кучми № 1181/2000 від 31 жовтня 2000 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій». Указом Кучми № 797/2004 від 15 липня 2004 року встановлювалася назва «День пам'яті жертв голодоморів та політичних репресій».

Указом президента Віктора Ющенка № 431/2007 від 21 травня 2007 називається «День пам'яті жертв голодоморів».

У квітні 2010 року ПАРЄ ухвалила постанову, в якій привітала рішення Української влади встановити національний день пам'яті жертв голодоморів, та закликає владу інших постраждалих країн встановити аналогічну пам'ятну дату для вшанування жертв режиму.

Частина українських істориків та громадських діячів вважає за доцільне відзначення четвертої суботи листопада як «Дня пам'яті жертв Голодомору». На сьогодні в Україні на юридичному та законодавчому рівні статус «Голодомор» має лише геноцид 1932—1933 рр. Події 1921—1923 рр. та 1946—1947 рр. кваліфікуються як масовий голод, геноцидний характер якого наразі не доведено, а отже, від вживання слова «голодомори» в множині нівелюється поняття Голодомору 1932—1933 рр. як геноциду.

Також, вживання поняття «голодомори» у множині  часто є причиною критики з боку світової спільноти та опонентів, і є приводом для невизнання Голодомору як геноциду Українського народу. Оскільки Голодомор 1932—1933 рр. є власною назвою геноциду українського народу.

Полинь  травою  на  душі  гірчить  печаль,

Безжальним  катом  мучить  моє  серце  жаль,  -

Скорбить  нутро...  Палає  пам`яті  свіча.

Перед  очима  сльози  болю  в  їх  очах

І  крики  чуються  благальні  з  їхніх  вуст...

І  той  великий  зі  свічок  на  площі  хрест

Розповідає  ту  історію  сумну...

Їм  не  прокинутись  уже  зі  свого  сну:

Без  крихти  хліба  зупинився  їхній  час.

Палає  пам`яті  свіча.  Вогонь  -  не  згас.

З осені 1932 р. розпочалася справжня війна проти селянства. За законом названим «законом про п’ять колосків», 55 тис селян були засуджені до 10 років в’язниці, концтаборів та до смертної кари за спробу крадіжки зерна чи худоби. Продовольчі загони за сприяння місцевих активістів відібрали у селян практично усі продукти харчування. Селяни намагалися забивати худобу для власного споживання, щоб вижити в умовах голоду, який настав з 1932 і тривав до 1933р. Небачений в історії голод охопив Україну.  Випадки людиноїдства й смерті цілих сіл були настільки частими, щ це нікого не дивувало. Масштаби голоду були катастрофічними, й дотепер не відома точна кількість померлих  від голодної смерті.

Довгі роки архіви були закриті для дослідження. І навіть зараз, коли про голодомор можна говорити без остраху, важко підрахувати дійсну кількість жертв, оскільки тогочасна влада, приховуючи ситуацію, не дозволяла записувати у документах істину причину смерті «від голоду».

Не оминули ті скорботні роки і село Чкалове. Дуже мало залишилося свідків тих трагічних подій. Але збереглися письмові записи, які збирали учні Чкаловської школи. Зі свідчень мешканки с.Чкалове Ємець Віри Павлівни, 1919 р.н. «З осені 1932 року, а особливо взимку 1933 року почався голод. У ті часи ходили з двору у двір різні комісії – шукали у колгоспників приховане зерно. Були і у нас, але зерна ми не мали. Взимку 1933 року померло шестеро моїх братів і сестер, мама опухла від голоду і не могла ходити. Батько працював у колгоспній бригаді, і там давали їжу – баланду, яку він приносив і нам з мамою.» Мажай Галина Іванівна, 1925 р.н. розповідала «Взимку 1932-1933 років голодувала уся наша сім'я. Батько працював у колгоспі і приносив хоч трохи хліба. Навесні ми, діти, ходили у поле, виливали із нір ховрахів, їли лободу, грицики, та так і вижили. Дорослі ходили за село, де лежав дохлий кінь, розтягували те м'ясо, кишки навіть з'їдали».

За допомогою жительки с.Чкалове Демидченко Клавдії Антонівни, 1919 р.н. на сільському кладовищі було визначено місце де у 1932-1933 роках у загальну яму скидали трупи померлих від голоду людей. Згодом на місці масового поховання встановлено надгробок.

У ці скорботні дні тисячі рук тримали свічки пам'яті. З метою вшанування пам'яті жертв голодомору на території села Чкалове проводено ряд заходів.  У сільській бібліотеці протягом листопада місяця діяла виставка літератури під назвою «Пам'ять про скорботний 33-й». 22 листопада у світлиці сільського будинку культури відбувся вечір пам'яті голодомору. 23 листопада на могилу жертв голодомору  покладено квіти.

Не згасає людська пам'ять. Ми пам’ятаємо трагічні сторінки нашого минулого та вшановуємо пам'ять жертв голодомору.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора