Чкаловська громада

Запорізька область, Веселівський район

Назавжди у пам’яті нащадків

Дата: 14.05.2018 17:15
Кількість переглядів: 241

 

А может не было войны?

И людям все это приснилось.

Опустошонная земля,

расстрелы и концлагеря,

Хатынь и братские могилы!

 

А может не было войны?

И у отца с рожденья шрамы.

Никто от пули не погиб,

И не вставал над миром гриб,

И не боялась гетто мама!

 

А может не было войны?

И у станков не спали дети.

И бабы в гиблых деревнях,

Не задихались на полях,

Ложась плечом на стылый ветер.

 

А может не было войны?

И мир ее себе придумал,

Но почему же старики

Так плачут в мае от тоски?..

 

 

 

 

Крок за кроком час віддаляє нас від славетного травня 1945 року, коли радянські люди позбавилися від страшної навали фашистів. Однак, якою дорогою ціною!!!

1941 рік – грянула Велика Вітчизняна війна. Окрилені почуттям відповідальності та любові до рідної Батьківщини, прагнучи захистити своїх жінок та дітей, на перший заклик на захист Вітчизни від фашизму піднялися 308 чоловіків села Чкалове. Плач, крик наповнив майже кожну хату. Старики, жінки, діти евакуювалися  разом із скотиною, технікою, зібраним врожаєм в глибину країни, подалі від війни. Селяни, які не хотіли які не хотіли іти із своїх домівок, залишилися охороняти село та готувалися до партизанської боротьби.

Гітлерівці  увійшли в село 18 вересня 1941 року. У приміщенні сільської школи організували комендатуру, знайшли собі і прибічників серед місцевих жителів. І розпочалися масові арешти та вбивства мирних людей. Весь цей час фашисти вже почувалися наче в себе вдома, повноправними хазяїнами. Заходили до будь-якої хати, брали все, що хотіли, глумилися над нашими людьми. Та найстрашніше те, що 87 ні в чому не повинних сільських парубків та дівчат було вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Скільки принижень довелося їм пережити на чужині! Багато з них так і не повернулися до рідної домівки, загнані роботою до смерті. Їх душі так і не знайшли покою на рідній землі, а ті, що повернулися після війни, згадують та переповідають пережиті жахіття до сьогодні.

Все це невігластво продовжувалося до 29 жовтня 1943 року, коли під натиском кінного 4-го гвардійського Кубанського кавалерійського корпусу генерала М.Я. Кириченка і частин 19-го танкового корпусу загарбники були вибиті із села. В боях за село Чкалове загинув 21 радянський воїн. Їх, як героїв, поховали в братській могилі та встановили пам’ятник, а імена навіки вкарбували в історію села Чкалове, яке завдячує їм своїм продовженням.

Йшла Велика Вітчизняна війна. Серед мільйонного народу, який піднявся на боротьбу, захищали Батьківщину і наші односельці. Вони підставляли побратимам свої плечі, не жаліли життів, закривали один одного власними грудьми. Терор, смерть від рук палачів -  все витримали, не опустили голови, не продали душі; вони боролися, допомагаючи скоріше знищити ворога. Клята війна тривала 1418 днів і ночей, 1418 днів йшли запеклі бої за щасливе мирне життя. Із 308 чкаловців, які пішли на війну, не повернулося 182 чоловіки. Вічна їм пам’ять.

9 травня 1945 року стало для радянських людей днем життя, свободи, радості, надії і водночас сліз та печалі за тими, хто вже ніколи не переступить поріг рідної домівки.

Ми, чкаловці, як і щороку, зберемося біля братської могили, щоб вкотре віддати загиблим воїнам свою шану, згадати про їх ратний, героїчний  подвиг. Нехай майорять на їх могилах квіти. Нехай діти знають про страшну трагічну долю своїх дідів. Нехай більше ніколи не повторяться ті страшні події!

 

Брати мої, що впали у двобою,

Коли війни котилася гроза,

Літа стоять над вами із журбою,

Пливе у вічність матерів сльоза.

 

І теплих уст не вкриє тепла згадка,

Гаряче серце виточило кров,

Передали ви внукам і нащадкам,

Лиш імена й земну свою любов.

 

То ваші руки зводяться уперті,

То ваші очі кличуть ув імлі.

Хто за свободу вийшов проти смерті,

Тому немає смерті на землі!.. 

 

Секретар Чкаловської сільської ради

                                                                                                                                            Ірина Бабич

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора